Банківський інстинкт самозбереження, або Як не померти поодинці — Finance.ua
0 800 307 555
0 800 307 555

Банківський інстинкт самозбереження, або Як не померти поодинці

1543
У дискусії взяли участь голови правління "Райффайзен Банку Аваль" Володимир Лавренчук, Укрсиббанку - Сергій Наумов, Укрсоцбанку - Борис Тимонькін, ВТБ Банку (Україна) - Вадим Пушкарьов, "Дочернего банка Сбербанка России" - Ігор Юшко.
Від імені Приватбанку на круглому столі виступав радник голови правління Віктор Лисицький, Альфа-банку (Україна) - віце-президент Роман Шпек, Укргазбанку - почесний президент, народний депутат України Василь Горбаль.
Утім, були серед наших співрозмовників не тільки представники великого банківського капіталу. "Платінум банк" представляв голова наглядової ради Юрій Блащук, банк "Старокиївський" - його президент Дмитро Віленський.
З першої за кілька останніх років спроби ми намагалися окреслити лише загальне коло найбільш значущих для банківського бізнесу проблем. А також заглянути трохи далі - у день завтрашній, адже після президентських виборів 2010 року фінансову систему країни очікує зміна головних дійових осіб і декорацій.
Юстас - Центру?
- Шановні добродії, у нещодавно наданому, але ще не опублікованому "ДТ" інтерв’ю голова Держфінпослуг Віктор Суслов звернув увагу на одну досить важливу обставину. З високою часткою упевненості можна стверджувати, що без реалізації екстремальних сценаріїв у січні 2010 року не буде повторно переобрано діючого президента. Повноваження нинішнього голови НБУ Володимира Стельмаха теж закінчуються у січні наступного року. Тому Національний банк зазнає не тільки серйозних кадрових перестановок, а й глибинної реформи.
Запитання до усіх вас як професіоналів - у чому ви бачите ключові стратегічні зміни, які мають відбутися в банківській системі та її регуляторі після січня 2010-го? І, крім того, які виклики вважаєте головними для банківської системи на сьогодні і в більш віддаленій перспективі? Які бачите шляхи розв’язання існуючих проблем?
Лавренчук. - Відповідь на поставлені запитання легше почати з аналізу складнощів нинішньої ситуації. Ми їх обговорюємо щотижня, а раніше для цього через день збиралися у Національному банку. Тож для нас це знайома тема.
Ситуація є і буде залишатися складною, тому що багато факторів лежать поза межами фінансового сектору. Сьогодні макроекономічні проблеми домінують над фінансовими. Чи скоро поліпшиться макроекономічна ситуація, великою мірою залежить від глобальних ринків, бо ми є залежною економікою.
Щодо проблем, на які ми можемо впливати (а це - довіра вкладників до приватного банківського сектору, до державних інститутів, до валюти), то ситуація, як на мене, є більш прогнозованою. По-перше, треба визнати, що, незважаючи на нинішні критичні обставини, кращого інституту, ніж банки, людство для збереження грошей не придумало. В матрацах і скляних банках гроші швидко знецінюються, а кредитні спілки, інші фінансові організації, за всієї поваги до них, є слабшими за банки. Тому рано чи пізно, за тих чи інших умов, люди все одно прибиваються до більш надійного інституту, яким є банк.
Багато з нас робили прогнози, що в перспективі трьох-чотирьох-п’яти місяців вклади мають повертатися в банки. Психологічно населення не може масово тримати готівку в кишенях: уже сьогодні її більше, ніж можна проконтролювати…
По-друге, за останні шість місяців банківська система зробила чимало кроків для власної стабілізації. І з точки зору повернення довіри до банківської системи я оптимістично дивлюся на цей тренд.
У чому залишається складність? На мій погляд, українська економіка ще невелика у кількісному вимірі. А це означає, що наша складна банківська система є обтяжливою для учасників ринку. Чи 180 банків, чи 120, чи навіть 90 - при тому дефіциті менеджменту і капіталу, який на сьогодні існує, їх надмірна кількість залишається однією з проблем подальшого розвитку банківської системи.
Я не прихильник того, щоб називати цифру, скільки банків країні потрібно. Але сьогодні, коли багато установ стали проблемними, справлятися з великою кількістю проблем значно складніше, ніж протистояти їх обмеженій кількості. Тому однією з визначальних ознак подальшого розвитку банківської системи буде її консолідація.
Наступний пункт. За 17 років існування української банківської системи не вдалося створити так звану довгу гривню. Це означає, що будь-які інструменти, іпотечні чи інші, могли реалізовуватися тільки на базі іноземної валюти, що й призвело до нинішнього колапсу.
Тому, повертаючись до запитання "що далі?", скажу: без довгої гривні не буде іпотеки, не буде інших інструментів. Дуже складна проблема, що постане перед усією банківською системою.
- У матеріалах, що ми вам роздали для ознайомлення, - результатах травневого соціологічного опитування аналітичної групи "Центр" - міститься досить тривожна статистика. Намір розмістити свої гроші на депозитах у банках мають лише близько 7% опитаних, не мають - 92%. Серед головних причин недовіри до банків респонденти називають нездатність вчасно повертати депозити, відповідно, найбільш вагомою умовою при виборі банку для зберігання в ньому грошей - здатність достроково повертати депозити.
Буквально кілька тижнів тому Асоціація українських банків заявляла, що мораторію на дострокове повернення депозитів скасовувати в жодному разі не можна. Однак наприкінці минулого тижня з’явилася новина, буцімто набрала чинності постанова (№282 від 12 травня 2009 року), згідно з якою мораторій скасовано. А потім, майже одразу, інша: голова НБУ Стельмах зі Швейцарії заперечив скасування мораторію. Може, як люди більш обізнані, все-таки поясните - діє мораторій зараз чи ні?
Лавренчук. - У мене не те що туманна, але не дуже однозначна відповідь. Наші юристи розтлумачили: якщо читати так, як написано в постанові, то мораторій скасовано. З точки зору "треба - не треба", то по суті мораторію вже немає: в окремих банках не повертають навіть вкладів, термін дії яких уже закінчився. Таких банків, які вчасно не виконують умов договорів, сьогодні вже 20 чи 25. Тому проблема повернення вкладів значно глибша за наявність чи відсутність мораторію. Бо коли мораторій триває довше, ніж шість місяців, що сьогодні вже реальність, то практично цю норму запроваджено вже назавжди. Інакше - її треба скасовувати.
Тому ми схильні читати так, як написано в постанові, - що мораторію немає. Тим більше, що результати щоденного звіту з регіонів вказують, що ситуація керована. Є відплив депозитів - є й приплив.
- Тобто можна йти до "Райффайзен Банку Аваль" і забирати свої кошти? Назад ви цих своїх слів не візьмете?
Лавренчук. - Приходьте. Я поділяю точку зору, що банк, який не повертає депозитів вчасно, їх нескоро збере назад. Тому формально керуюся висновком, який дали наші юристи.
- Чи всі присутні згодні з точкою зору, що мораторій скасовувати треба і що його вже нема?
Лисицький. - Якщо дозвіл на дострокове розірвання депозитних договорів стає якоюсь широко використовуваною нормою, то тоді потрібно зробити наступний крок: у законодавчому порядку дозволити банкам достроково забирати кредити. А як інакше? Я вважаю, що свого часу запровадження мораторію було дуже правильним. Це, як-то кажуть, не за законом, але правильно. Такі випадки трапляються у житті дуже багатьох країн.
- Проте багато країн оперативно розробляли комплекс заходів, спрямованих на стабілізацію фінансової системи, щоб такий мораторій був лише тимчасовим заходом…
Лисицький. - Так, тому заборону на дострокове вилучення депозитів треба було доповнити роз’ясненням, в яких випадках і за наявності яких документів можна достроково розривати. Адже можливі випадки, коли людині потрібно робити терміново операцію або дитина у важкому стані, а грошей немає. Отакі виняткові причини треба було чітко зафіксувати. А оскільки цього не зробили, то й виникло таке несприйняття.
- Чи слід ваші слова розуміти так, що Приватбанк поки що не має наміру повертати депозити достроково?
Лисицький. - Ні, я висловив свою особисту точку зору. Приватбанк гроші вкладників повертає завжди і вчасно.
- Тож ви вважаєте, що мораторій знято? Це запитання як до представника найбільшого в Україні банку…
Лисицький. - По-перше, я цей документ читав тільки в коментарях. А з огляду ще й на те, що Володимир Семенович із Швейцарії, як Штірліц, заявив, що не бачив таких документів, давайте спочатку їх прочитаємо…
Шпек. - Якщо ми хочемо, щоб люди до нас ішли з депозитами, то маємо повертати гроші за вимогою, а не тільки коли це вигідно банківській системі. Водночас питання капіталізації та ліквідності потрібно вирішувати дуже швидко та ефективно. А на сьогодні процес рекапіталізації так і не розпочався. І якщо ми не розв’яжемо цієї проблеми, то я не думаю, що рівень довіри зросте. Банк має брати гроші, банк має видавати гроші, банк має надавати кредити.
Час збирати каміння
Пушкарьов. - Я запропонував би повернутися до основної теми зустрічі.
Отже, якщо говорити про подальшу долю Національного банку після зміни його голови та глави держави, гадаю, що Нацбанк спіткає така сама доля, яка спіткала всі без винятку державні відомства. Тобто, коли підбір керівника та його команди відбувається не за професійною, а за партійною ознакою і за ознакою відданості тому чи іншому партійному лідеру. І найстрашніше, що це буде свого роду колегіальний орган, куди за квотним принципом увійдуть представники різних фракцій. У результаті може виявитися розбалансованою та неефективною відомча вертикаль управління.
Можна сьогодні будь-що говорити про Національний банк, але вертикаль управління всередині існує. Існує єдиноначальність, існують підпорядкованість і обов’язкове виконання прийнятих усередині рішень. Інше питання - впродовж якого терміну і з якою якістю. Це - щодо першого питання.
Друге питання - ключові проблеми. Щодо депозитів - це вже, на мій погляд, не проблема. У нашому банку, наприклад, уже триває їхній приріст. Ми уже вийшли на докризовий рівень, і приплив депозитів збільшується. Думаю, не в нас одних. Отже, час скасовувати мораторій настав, і це піде тільки на користь. Однак тут потрібно все зважити, володіючи інформацією загалом по системі. Якщо така картина більш як у половини банків, то можна знімати мораторій сміливо.
Які насправді проблеми я бачу? Настав час збирати каміння. Банки починають процедуру стягнення майна за проблемними активами. Ці активи з’явилися взимку і навесні - почекали, повмовляли, спробували реструктуризувати. Хто на це не пішов - у тих нині банки починають забирати майно. І тут виник цілий комплекс проблем, починаючи від процедури вилучення. Страшна, повальна корупція в усіх органах, покликаних сприяти цій справі.
Що робити з цим майном: як його обліковувати, як його співвідносити? Сьогодні представникам Нацбанку, податкової адміністрації, Мінфіну потрібно разом сідати й розробляти комплекс заходів для внесення змін до податкового, фіскального законодавства, облікової політики, фінансової і бухгалтерської звітності для того, щоб це питання вирішувати.
Усі вважають, що криза минає. Проте так, як було рік тому, уже не буде. Через одну просту причину: прибутки, які відновляються в хімічному та металургійному секторах, торкнуться тільки власників підприємств і, в кращому разі, працівників цих підприємств у вигляді стабільно виплачуваної зарплати. Божевільно солодких грошей, які видавалися насамперед населенню у вигляді різноманітних кредитів і вливалися здебільшого у сферу обслуговування та розваг, а далі розподілялися, знову ж таки, у сферу розваг і обслуговування, - такого в найближчі п’ять-сім років не буде. Ніхто нам таких грошей не дасть, ніхто нам заробляти на собі не дозволить.
І насамкінець іще одна проблема - цілковита закононеслухняність на всіх рівнях. Починаючи з банкірів і закінчуючи їхніми клієнтами, а також тими, хто має здійснювати наглядові та регуляторні функції. За великим рахунком, мораторій незаконний? Незаконний. Заборона для банків на вилучення тієї самої іпотеки на рівні закону, прийнятого Верховною Радою, - незаконна? Незаконна, оскільки вступає в протиріччя з чималою кількість законодавчих норм. Доти, доки всі ми - і банкіри, і клієнти, і уряд - не почнемо виконувати закони, це свавілля лише посилюватиметься.
Блащук. - Відносно останньої тези про те, що ми не виконуємо законів. Об’єктивно, так воно і є. Але ж із завтрашнього дня ніякого закону, постанови чи інструкції ми не введемо, щоб одразу стати зразково законослухняними. Тобто ми говоримо про кризу відносин, про кризу довіри.
Можливо, це питання - не для сьогоднішньої дискусії. А можливо, нам саме сьогодні вже потрібно повернутися до створення системи цінностей. І спертися на ті цінності, які є в нашого народу.
Державу по відношенню до банків найбільшою мірою все-таки представляє Національний банк. Існує криза довіри між комерційними банками і центральним. Ключовим елементом у втраті цієї довіри я бачу проблему незалежності центрального банку. Стало вже "доброю традицією" використовувати Національний банк як розмінну монету в політичних змаганнях.
Згадаймо останні події - закон про бюджет 2009 року. Ви пам’ятаєте, що туди було введено статтю, яка зобов’язала Національний банк викуповувати казначейські зобов’язання у комерційних банків за їх номінальною вартістю. По суті, йдеться про чисту емісію, яку заборонили інші країни. Верховна Рада прийняла закон з подачі уряду, президент підписав, банківська спільнота промовчала. Про що це говорить? Або всі домовилися "по поняттях", щоб у "законному порядку" доїти бюджет, або це - некомпетентність так званих еліт. А може, і те й інше. Очевидно, що все це підриває довіру до грошової одиниці як квінтесенцію довіри до влади.
Про загрозу зміни керівництва Національного банку з політичних мотивів колеги вже говорили, тому я скажу про критику Національного банку. Я за те, щоб критика була, однак лише на професійному рівні. Критика є неприпустимою там, де мусить бути співпраця та взаємна відповідальність.
Ще одне важливе питання. Я завжди виступав проти того, щоб розділяти дві функції центрального банку - наглядову і емісійну, вважаючи, що це не на часі. Зараз, на мій погляд, слід терміново створити комісію і протягом найближчих двох років виробити перспективні кроки в цьому напрямі. Тобто розділити ці дві функції і забрати підгрунтя для корупції в Національному банку. Хоч би хто там був, на нього завжди чинитиметься тиск з боку різних сил, і це буде проблемою.
Про рекапіталізацію пан Шпек уже сказав, і я згоден: якщо цей процес піде швидко, менше буде всіляких "підпільних" переговорів, це позитивно вплине на підвищення довіри до банківської системи. Це дуже цікаве явище: ще з часів Союзу значна частина населення звикла покладатися на державу, сподіваючись на її захист. Для цієї групи вкладників рекапіталізація необхідна як підтвердження сили держави.
Мені здається, що ми мало говоримо про Фонд гарантування вкладів. Це інститут, який теж може принаймні не забирати залишків довіри. Сьогодні фонд платить, і це нормально, це треба підтримувати. Не можна допустити, щоб він не платив. Тому треба істотно збільшити його капіталізацію з тим, щоб зміцнити довіру населення до банківської системи.
І остання теза. Насправді ключовою, на мій погляд, умовою відновлення довіри до банків та виходу з кризи є відновлення кредитування, насамперед корпоративного сектору. Тому рішення про зняття мораторію, можливо, матиме позитивний результат і є перспективно правильним, але треба зазначити й інше. А саме: цією постановою ми, по суті, робимо всі наші вклади "на вимогу". Тоді за рахунок чого кредитувати? Де ми візьмемо інвестиційний ресурс? Як ми збираємося без цього ресурсу виходити з кризи?
Дно чи перепочинок?
Наумов. - Національному банку потрібно щось робити в частині комунікацій та кооперації з банками. Згадаймо, наприклад, скільки говорилося про необхідність проведення цільових аукціонів (на придбання валюти під обслуговування банківських позик. - Ред.). Однак знадобилося два чи три місяці, перш ніж Нацбанк справді перейнявся цією ідеєю і почав нарешті щось робити.
Оскільки серед найбільших банків найбільше представників банків західних, мені здається, що Нацбанку потрібно більше дослухатися до того, що кажуть західні банки. У них багато досвіду, вони пережили чимало криз, до того ж це наші інвестори в економіку та банківську систему. Відповідно, якісь неправильні рішення, що можуть вплинути на інвестиційний клімат у банківській системі, можуть негативно позначитися на економіці загалом.
Приклад того - нещодавно прийняті постанови НБУ №107-109, які зобов’язують банки формувати резерви виключно в гривні. Реально цими постановами хочуть залучити більше валюти в Україну, змусивши західні банки розв’язати проблеми курсу за рахунок зміни валютної позиції. Це перше.
Друге. Є чудовий спосіб залучення інвестицій, про який ми говоримо теж уже як мінімум місяці три-чотири. І нині він став ще більш актуальним. Ну, так дозвольте включати субординований борг у капітал у повному обсязі! Адже рішення лежить на поверхні. Усі відразу почнуть залучати ресурси від ЄБРР, IFC, материнських банків. Це ж джерело інвестицій!
Далі. Ми кажемо про відновлення економіки. Поновлення її фінансування - ключовий антикризовий захід. Та що робиться зараз? Приймається нова постанова, яка лімітує рефінансування до 90 днів, і ще, більш того, НБУ позбавляє можливості вносити в заставу під його рефінансування такі інструменти, як майнові права за контрактами та інші, залишаючи цей привілей тільки для зовсім проблемних банків.
Знову ж таки нерідко мають місце непрозорі дії Нацбанку. Наприклад, учора він змушував нас продавати валюту, а сьогодні не хоче її в нас купувати. Або ж - депозитні сертифікати чомусь не продаються. Аргумент: а у вас є рефінансування Національного банку. Що це? Політична заангажованість? Не продаючи сертифікатів НБУ, нас підштовхують до купівлі урядових облігацій?
Що ж до дій уряду, то, м’яко кажучи, незрозумілим є захід, коли бюджетні компанії раптом переводять на обслуговування з комерційних банків у державні. Мабуть, це сильно "підвищує" довіру до комерційних банків?
Ситуація, як ми її оцінюємо на сьогодні, - це тимчасовий перепочинок, що його нам дала криза, багато в чому завдяки стабілізації курсу гривні. На жаль, корпоративний сектор дедалі гірше й гірше оплачує свої борги…
- Минула тільки перша хвиля кризи. Друга, яка буде спровокована так званими непрацюючими активами, ще попереду. Чи переживуть її банки, оскільки неплатежі за кредитами тільки набирають силу? І друге запитання. З ваших слів можна дійти висновку, що в основному вже все гаразд. Залишилося тільки рекапіталізувати ті сім банків, які були подані на рекапіталізацію, - і довіра до банківської системи повернеться?
Пушкарьов. - Вважаю, що, справді, ми пройшли тільки перший виток кризи, другий буде ближче до осені. І тут, зокрема, велика загроза йде з боку тих семи банків, які подаються на рекапіталізацію і державну участь у капіталі. Насамперед - із боку тих двох найбільших банків, які на сьогоднішній момент втратили ліквідність, але в них зосереджена левова частка проблемних пасивів.
До осені уряд спробує стабілізувати в них ситуацію. У запасі - кілька місяців, поки працюватиме тимчасова адміністрація та діятиме мораторій на виконання зобов’язань перед кредиторами. Якщо за ці місяці нічого не зміниться (а до того вже йде), то це може позначитися на всій банківській системі. Я не готовий сказати, чи достатньо ресурсів у Фонді гарантування вкладів, щоб закрити хоча б ці два банки по вкладах. Якщо держава не зможе підтвердити свою спроможність у плані капіталізації, може розпочатися паніка в тих банках, чиї вкладники хоч трохи заспокоїлися...
Тому я повністю погоджуюся з колегами: нині у нас тільки перепочинок. І цей перепочинок потрібно використати.
Лавренчук. - Відповідь на запитання про ту загрозу, яку несуть негативно класифіковані активи, може бути й трохи іншою. Програмою діагностики найсильніший можливий удар по 17 найбільших банках був визначений як розрахунковий рівень "поганих" кредитів у 35%. Наш банк діагностику пройшов, маємо план капіталізації, який компенсує такий рівень неробочих активів (35%). Нині ми говоримо, що перша хвиля кризи минула, і рівень "поганих" кредитів досяг лише приблизно половини цієї позначки. Тому запас міцності є.
Щодо рекапіталізації банків. Очевидно, що процедуру слід озвучити якомога швидше. Бо насправді сім банків - хоч і не домінуюча, але значна частина учасників ринку.
Віртуальна рекапіталізація
- Тоді адресуємо запитання пану Горбалю як найбільш причетному серед присутніх до процесу рекапіталізації. Наскільки активно зараз просувається розв’язання цієї проблеми?
Горбаль. - Мені наш круглий стіл чомусь нагадав ті зустрічі провідних банкірів у Нацбанку. Коли ми збиралися, особливо спочатку, всі були сповнені якогось ентузіазму, приходили з документами, з ідеями. Єдине, у що це вилилося, - це запровадження мораторію. Рішення було практично аналогічним запровадженню мораторію в 2004 році, коли всі знали, що невдовзі усе розсмокчеться, тому що вибори закінчаться і політична ситуація нормалізується.
Цього разу знову сподівалися, що, може, розсмокчеться. Жодна з обговорюваних ідей так і не втілилась у закінчений документ, який був би проголосований у Верховній Раді або прийнятий Кабінетом міністрів.
У темі рекапіталізації, на жаль, практикується той самий "говорильний" підхід. Ми чуємо переважно гасла, але практично жодної методології, як мінімум у тих документах, які реально на сьогодні існують. Хочу вас запевнити, що всі новини з цього питання я теж дізнаюся в основному через ЗМІ. Якщо хтось дізнається з преси, що Горбаль і Жеваго десь провели ефективні переговори, то про ці приємні новини я так само дізнаюся з преси.
Тут кілька разів згадували про Фонд гарантування вкладів фізосіб. Я б не дуже акцентував на ньому увагу як на інструменті з відновлення довіри. Пригадайте жовтень, коли всі політики, експерти і псевдоексперти заговорили про необхідність відновлення довіри, і всі почали стверджувати, що найперший інструмент - це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. І всі так старалися, щоб перевершити одне одного - 150 чи 200 тис. грн., що народ швидко зрозумів, які у фонду реальні фінансові можливості. Тож коли до цього здавалося, що фонд щось гарантує, то після того всі стали покладатися лише на Нацбанк і скарбницю, яка теж має щось там закрити.
Добре, що є тенденція до збільшення коштів фонду гарантування. Та поки що їх справді бракуватиме для виконання в найближчий рік зобов’язань навіть стосовно двох великих банків. Тому проблему треба якось вирішувати.
Остання теза про те, що рекапіталізація має відбутися тільки після реструктуризації зовнішніх запозичень проблемних банків, також здається досить сумнівною. Адже спочатку заявлялося, що банки будуть рекапіталізовані, а потім сказали: спершу треба домовитися з іноземними інвесторами. А хто уповноважений із ними домовлятися? Власники, тимчасовий адміністратор чи вже ті команди, які зайдуть у ці банки і матимуть реальні повноваження?
На жаль, із кожною черговою нарадою залишаються здебільшого запитання. Не були дуже корисними наші численні непублічні зустрічі в НБУ, у президента, у Кабміні. Тому добре, що в країні знайшлося видання, яке змогло зібрати за одним столом таку кількість професіоналів для публічного обговорення банківських проблем. Але щоб такі дискусії давали ефект, хотілося б, щоб вони закінчувалися не просто однією або кількома газетними публікаціями. Нам треба спробувати виробляти і пропонувати якісь конкретні рішення і давати публічні рекомендації владі в інтересах усієї системи і суспільства в цілому. Тоді б їх було набагато складніше ігнорувати.
Шпек. - До питання про те, якими мають бути результати нашої зустрічі. Мені здається, - не висування рекомендацій щодо рекапіталізації або якихось іще конкретних технічних речей. Головне для нас зараз - об’єднатися і бути вимогливими до себе і до влади.
У країні - тотальна недовіра, і цю проблему не можна розв’язати, виправивши щось тільки в банківській системі. Нічого не вийде. Бізнес розділений за квартирами - партійними і регіональними. Я, як і колега з Укрсиббанку та інших західних банків, теж не в захваті від нормативно-правової бази в Україні. Але я також проти рішення Європейської комісії, яка забороняє материнським структурам європейських банків вкладати капітал в українських "дочок", якщо вони одержали або хочуть одержати допомогу Євросоюзу.
Ваші акціонери можуть домовитися з ЄБРР, і ви одержите допомогу, а українські невеликі банки не отримають таких коштів. І так кожен - бореться тільки сам за себе. Хоча бізнес, особливо в нинішній ситуації, має згуртуватися і об’єднатися у захисті своїх інтересів. Ми сплачуємо податки, ми створюємо робочі місця, тому маємо право вимагати однакового підходу для всіх і єдиних правил гри. А не так, що один домовиться в Брюсселі, хтось - на Банковій, хтось - на Інститутській. Ця наша конкуренція призводить до того, що загальні умови для роботи бізнесу і банківської системи в країні несприятливі.
Тут була дискусія про довгі гроші. Чи можна взагалі говорити про довгі гроші в країні з рівнем інфляції 20%? Не можна! Тому насамперед має бути якісна макроекономічна політика. А з іншого боку, якщо уряд у бюджет заклав 9,5% зростання споживчих цін, а інші авторитетні структури прогнозують від 16 до 20%, то як вести діалог і з ким?
Економічна політика теж має бути відповідальною, ціни і тарифи - реальними. За всіх проблем бюджет повинен виконуватися. Рішення або дії органів влади не повинні породжувати неплатежі. У такому разі ми зможемо брати на себе частину комерційних ризиків.
Звісно, не можна оминути і проблему капіталізації і рекапіталізації. Проблемні банки вносять загальні негативні настрої в систему, вони заважають відновити нормальне функціонування міжбанківського ринку. Сьогодні 22 банки в системі затримують платежі на 15 і більше днів. Загальна сума платежів, які не виконуються, сягнула вже 8,4 млрд. грн. і з кожним днем зростає. А кількість банків, які затримують гроші в балансі до 15 днів, - понад 30. Тому проблему семи банків треба розв’язувати найближчим часом. Це допоможе стабілізувати ситуацію в усій банківській системі.
Однак ми не зможемо вирішити жодного питання, якщо наші представницькі органи - Асоціація банків або інші - не діятимуть серйозно, системно і професійно. І якщо ми не будемо взаємодіяти з іншими бізнес-об’єднаннями.
Свого часу обговорювалася можливість обмеження виїзду за кордон тих осіб, які не обслуговують своїх кредитів або не платять за комунальні послуги тощо. Питання так і залишилося невирішеним. А в сусідніх країнах таку норму запровадили. От у нас був такий випадок. Йде процес реструктуризації, запрошують людину на переговори, хочуть запропонувати новий графік погашення кредиту. Вона каже: "У мене немає часу, я на два місяці в Таїланд їду". - "Слухай, а може, ти кредит або його частину погасиш, і не було б проблеми?" Це з практики. Розумієте? Відповідальними мають бути як банки, так і ті, хто в нас позичив гроші.
- Романе Васильовичу, а що сьогодні, на ваш погляд, може об’єднати банківський ринок?
Шпек. - Інстинкт самозбереження.
Свої ті чужі: "особливі" відносини
Пушкарьов. - Коли говорять про інстинкт самозбереження, я відразу згадую слова класика, що кожен помирає поодинці.
Ще одна ремарка з приводу висловлювань моїх колег, котрі вимагають до іноземних банків особливого ставлення. Я цього не розумію. Хлопці, на цей ринок вас ніхто не заманював, ви знали, куди йдете, от і грайте за цими правилами! Мене вони теж стосуються, тому що ресурсна база в мене уся валютна! Але перед законом усі рівні!
Тимонькін. - Ми просимо не за себе, а за всіх! Ми просимо змінити правила гри для всіх банків. Наприклад, нам потрібно протягом місяця продати валюти для виконання нормативу позиції на 60 млн. дол. З якого дива? Ми вже завели валюту в країну, роздали її у вигляді кредитів, а тепер маємо привести ще і продати на міжбанку? Наші акціонери категорично проти.
- Чому?
Тимонькін. - Тому що за будь-якої зміни курсу гривні ми змушені будемо не лише зазнавати більших (менших) витрат з огляду на формування нових провізій, а й зазнавати ще більших через доформування за старими провізіями (резерви під кредитні ризики). У нас з’являється в балансі плаваюча незахищена величина, тобто фактично - нова відкрита позиція, існування якої регулятор начебто не визнає, але яка очевидна для аудиторів і акціонерів. Приклади європейських країн, де резерви формують в євро, не переконують, тому що переважна частина портфеля в цих країнах теж формується в євро, кредитів в іноземній валюті там практично немає.
Лавренчук. - Будь-яка ініціатива, що призводить до поділу банків на правильні і не правильні, місцеві і не місцеві, - хибна.
Пушкарьов. - Я, навпаки, проти того, щоб поділяти. Давайте працювати за загальними правилами.
Лавренчук. - Давайте. Але чомусь ніхто не каже про те, що впровадження "Базель-2" буде загальним для всіх банків, на нас чекають величезні витрати. Хто зможе їх витримати і бути адекватним вимогам міжнародного ринку? Вважаю, що до іноземних банків треба прислухатися хоча б тому, що в них більше досвіду, і його потрібно використовувати.
Віленський. - Коли років п’ять тому активно ламалися списи під час вирішення питання, чи пускати сюди іноземні банки і в якій пропорції, на мій погляд, припустилися помилки. Надії, що іноземні банки поліпшать картину в банківському секторі, не справдилися. Банки з іноземною участю не змогли передбачити кризу, а під час кризи їхня стійкість виявилася значно нижчою за очікувану. Частку іноземного капіталу в банківській системі не обмежили, і тепер його вага, як на мене, надто велика.
Тимонькін. - (іронічно) Банки з іноземним капіталом неподобства чинять?
Віленський. - Я поясню. Вплив НБУ на іноземні банки все-таки нижчий, ніж на українські. Тут пролунала заява, що інобанки не виконуватимуть вимоги регулятора продавати валюту з позиції. Я не можу собі уявити, щоб це сказав хтось із представників місцевих банків…
Наумов. - Це чесна позиція, тому що Нацбанк такими діями підриває довіру іноземних інвесторів до банківської системи України. За такого підходу сюди ніхто більше не дасть грошей. І ми про це говоримо.
Віленський. - Є велика різниця в підходах - коли ви виконали вимогу і говорите про її шкоду, і коли не виконали, але говорите. По-моєму, ви робите зараз друге.
Тимонькін. - Якщо вже на те пішло, іноземні банки порядніші за всіх. Ми сплачуємо податків більше за інших.
Віленський. - Податки платять усі.
Тимонькін. - Казки!
Пушкарьов. - Я проти того, щоб ділити банки на свої-чужі. Але якщо подивитися на фінансову звітність, то податкове навантаження банків з іноземним капіталом набагато вище, ніж українських, але при цьому більша кількість негативно класифікованих активів. Я - професіонал і не вірю в казки, що в банку А ситуація краща, ніж у банку з іноземним капіталом. Це відбувається тому, що ми працюємо за міжнародними стандартами і не можемо підмальовувати баланси. Іноземним банкам не дають брехати.
Конфлікт інтересів у законі
Юшко. - Повернуся до питання, як державі і банкам забезпечити ефективне партнерство. Мені, чесно кажучи, не дуже зрозуміло, що таке ефективне партнерство, адже в це поняття кожен може вкладати свій зміст.
Запитання: чи є наявність якихось конфліктних ситуацій суто українською специфікою, або ж це якась загальносвітова формула? Чому практично одночасно у США підтримали "Меріл Лінч" і притопили "Леманн Бразерс"? Розуміючи при цьому, що якби "Леманн" не дали утонути, то й криза розвивалася б не такими темпами, і паніка була б зовсім іншою. Два американські інвестиційних банки. А що вплинуло на це рішення?
Інший приклад з Італії. Один найбільший банк - Intesa Sanpaolo - одержав рефінансування, а другому - UniСredit - спочатку відмовили. Цікаво, як це рішення приймалося? Якщо пошукати, то в кожній країні можна знайти як мінімум кілька таких прикладів.
Застосування норм законодавства в різних країнах багато в чому є суб’єктивним: цей мені подобається, а цей - ні, із цим я дружу, а з цим - не дружу. Тож ця проблема характерна не тільки для України, хоча у нас вона виявляється, можливо, більш явно. А для максимальної ефективності відносин між центральними банками або іншими регуляторами і комерційним сектором має бути якнайменше суб’єктивності і якнайбільше об’єктивності. Як це забезпечити? Це цікава тема для окремого круглого столу, а зараз я хочу сказати ще й про таке.
У середині 1999 року у нас був ухвалений Закон "Про Національний банк України". Тобто минуло вже десять років, і такий термін дає можливість, на мій погляд, робити не попередні, а реальні висновки про ефективність структури фінансової системи, яка формувалася наприкінці 90-х. Вважаю, що і з такого приводу можна теж зробити окремий круглий стіл, щодо аналізу того, як спрацював нинішній закон про Нацбанк.
Десять років цьому закону, дев’ять років закону про банки та банківську діяльність. Не менше семи років пропрацювало також інше основне банківське і фінансове законодавство. Через десять років - а я тоді брав активну участь у просуванні закону про Нацбанк - так і не можу відповісти на запитання, яке ставив ще тоді. Справа в тому, що у функціональності Національного банку закладено конфлікт інтересів між завданнями нагляду, спрямованими на забезпечення стабільності банківської системи, і завданням підтримання стабільності національної грошової одиниці. Цей конфлікт не очевидний у часи спокійні. Але він цілком очевидний в інші часи. Це було очевидно і 2004-го, попри швидкоплинність і неглибокість кризи, це дуже яскраво виявляється сьогодні.
Оскільки інструментарій, яким користується Національний банк, практично той самий, йому завжди доводиться шукати компроміс. Наприклад, між збереженням своїх золотовалютних резервів і формуванням валютних резервів комерційними банками під валютні кредити, які не повертаються. Між обсягом грошової маси і резервними вимогами на коррахунках.
Останній приклад - постанови Нацбанку №107-109, про які сьогодні вже згадували. Єдине запитання, яке я ставив під час обговорення в Національному банку: "Ви розумієте, що заклали міну уповільненої дії? І вона точно колись вибухне. Ви включили у валютну позицію те, чого там ніколи не було, - формування гривневих резервів під валютні кредити". При цьому було порушено один із базових принципів регулювання і функціонування банківської системи, такий само, як і принцип строковості активів і зобов’язань. Цей принцип передбачає формування резервів у тій самій валюті, в якій розміщені активи. І порушувати його не дозволено нікому, навіть Господу Богу. Нацбанк, проте, вирішив, що він має такі повноваження.
Цілком очевидний конфлікт, але НБУ намагався ще хоч якось ще хоч трохи валюти видавити на валютний ринок для того, щоб стабілізувати курс. Ситуація вкрай небезпечна для банківської системи.
У різних країнах завдання усунення таких конфліктів інтересів вирішуються по-різному. Я вже говорив, що у мене дотепер немає відповіді, як це правильно має бути в Україні. У світі йдуть або шляхом створення мегарегуляторів в особі центрального банку, який об’єднує функції і грошової політики, і банківського нагляду, або створюють регулятора, що об’єднує нагляд за усім фінансовим сектором (і банки, і небанківські фінансові установи, і фондовий ринок). Кожна з цих моделей має свої плюси і мінуси. У 1999-му ми пішли шляхом створення нинішньої моделі, тому що матеріальна база регулятора теж мала велике значення. І в Нацбанку, звичайно, вона була найбільш просунутою. І люди більш-менш підготовлені були саме в Нацбанку. Зараз доречно повернутися до питання створення мегарегулятора за принципом нагляду.
Повторюся, і там, і там є свої плюси і мінуси. Але те, як поводиться центробанк у кризових умовах, становить серйозну небезпеку для фінансової системи. Не кажучи вже про те, що було б непогано чітко визначитися з деякими дефініціями. Наприклад, що таке "стабільність грошової одиниці" - це фіксований курс чи прогнозований курс? І якщо це прогнозований курс, то як має поводитися регулятор на цьому ринку?
Пушкарьов. - Не хотілося б, щоб за результатами нашої дискусії склалося враження, що в інтересах банківської системи зараз необхідно повністю поміняти структуру Національного банку й відокремити наглядову функцію від монетарної. Банківська система зараз вийшла на тонку кригу, і щоб не провалитися, діяти треба обережно і не різко.
- Ми говорили про перспективу переходу до мегарегулятора протягом кількох років…
Пушкарьов. - Дай Боже за п’ять років із цієї кризи вибратися…
Великі банки та малий бізнес
Лисицький. - Хочу підтримати Романа Шпека. Насправді мозочок кризи - це недовіра в Україні до влади, котра, як показують усі опитування, є всеосяжною і всепроникною. Практично всі заходи влади не доводяться до пуття. Я можу навести різні приклади, адже були в уряду спроби провести серйозні зміни в роботі реального сектору, але бюрократія, не знаючи, хто буде наступним прем’єром і які будуть "указівки", спускала все на гальмах.
Що ж стосується банківської системи, то вона нагадує мені слюсаря-лекальника шостого розряду, котрий волею долі опинився у сільській кузні і намагається знайти там собі застосування. За формальними критеріями, наприклад, віком основних фондів, наймолодші вони в торгівлі, а наступними за цим показником ідуть банки. Найстаріші основні фонди - в освіті, а в промисловості ситуація лише трохи краща, ніж в освіті.
Песиміст, як відомо, бачить на кладовищі хрести, а оптиміст - плюси. Якщо говорити про поточну ситуацію, то я оптиміст. А якщо виходити за рамки двох-трьох років, то я бачу хрести. Адже у нас ХIX століття в гірничо-металургійному комплексі. Ми заробляємо валюту, експлуатуючи безнадійно застарілі основні фонди, а потім валюту відправляємо на купівлю авто й іншого імпорту. А далі що?
Віленський. - Зараз багато говорять про те, що як раніше вже не буде. Що змінюватиметься і глобальна валютна система, і весь світовий економічний устрій. Ця теза справедлива і для економіки України. Я не згоден, коли банки називають основним центром проблем, які призвели до цієї кризи. На мій погляд, першопричина - це структурна криза нашої економіки.
Головна наша проблема полягає в тому, що вся економіка України тримається на кількох десятках великих підприємств-експортерів. А решта - це економіка спекулятивна або спрямована на примітивне побутове споживання. Ми бачимо багато перукарень, у яких підстригають за 100 дол., торговельні центри, в яких продаються виключно імпортні товари. За останні 15 років зник цілий пласт невеличких підприємств, які могли самостійно виробляти кінцеву продукцію. Гадаю, що колеги, проаналізувавши структуру своїх клієнтів, погодяться, що частка компаній, які перерозподіляють, значно більша, аніж тих, хто надає реальні послуги, і тих, які ми називаємо реальним сектором економіки.
Економіка України може і повинна змінитися у бік виникнення великого прошарку підприємств і підприємців так званої малої економіки, завдяки якому може відновитися вся економіка загалом. Зараз їхній внесок у ВВП України - менш як 20%, тоді як у нормальних економіках частка малого бізнесу у ВВП наближається до 50-70%.
Звідси запитання до банків: якими вони мають бути, щоб обслуговувати малу економіку? І з цього погляду теза про неминучу консолідацію мені здається малопереконливою. На мою думку, банки мусять бути такими ж невеличкими, як і підприємства, котрі вони обслуговують. Надто вже складно тими великими банками, що створені в Україні сьогодні, обслуговувати ту малу економіку, яка має виникнути завтра.
Тепер кілька слів про довіру. Довіра до фінансової системи - це не лише відносини між банком і вкладником. Існує величезне соціальне замовлення на перетворення сотень тисяч звільнених і безробітних сьогодні людей на самозайнятих. Чимало з цих людей хотіли б перестати залежати від допомоги держави або роботодавця, ставши підприємцями.
Саме банки мусять перетворити нікому не потрібних офісних працівників на продуктивну силу нового порядку, яка займалася б виробництвом і реальними послугами. Якщо банки фінансуватимуть малий бізнес - у систему повернеться довіра.
- Як це зробити в умовах дефіциту ліквідності?
Віленський. - Давайте разом подумаємо… Безумовно, це завдання не лише банків, а й держави. Свого часу у структурі держорганів існувала гарантійна установа, котра забезпечувала кредити малому бізнесу своїми гарантіями. Зараз, я вважаю, ми разом повинні обміркувати створення схожого органу, тільки вже не на рівні центральних органів влади, а при муніципалітетах, які одержують податки від малого бізнесу і мусять бути більш зацікавленими в його розвитку.
- Однак Національний банк усіма своїми діями демонструє, що не зацікавлений у кредитуванні банками малого бізнесу. Регулятор значно скоротив перелік забезпечення під свої кредити, а також звузив строки рефінансування до трьох місяців. Такі умови підходять лише торговельним підприємствам, але аж ніяк не виробничим.
Шпек. - У нас є 12 великих комерційних банків, котрі мають ресурси ЄБРР і Німецького фонду для кредитування малого бізнесу. Тому казати, що великі банки не вміють працювати з малим бізнесом, як мінімум, неправильно.
Блащук. - Справді, малий бізнес дуже важливий для відновлення української економіки. Тільки розвиваючи його, можна вивести на світло той величезний тіньовий пласт, який сформувався в Україні.
Однак не повинна скластися хибна думка, що витягти малий бізнес із тіні можна лише грошима міжнародних донорів. Я обслуговував кредитну лінію ЄБРР більш як сім років і чудово уявляю собі ті бюрократичні процедури, котрі вона передбачає. Нам і десяти ліній ЄБРР не вистачить, щоб підняти малий бізнес до рівня хоча б 10% від американського. Нам цілком під силу самостійно розв’язувати проблему кредитування таких клієнтів, відновивши з їхньою допомогою довіру до системи.
Наумов. - Даруйте, а довіру банків до малого бізнесу ви не враховуєте? Зараз її нема, бо малі підприємства для банків є найпроблемнішими позичальниками. Якщо великий бізнес хоч якось погашає свої зобов’язання, то малий не платить взагалі!
Тимонькін. - Найчастіше це просто шахраї, котрі просто крадуть гроші!
- А може, проблема справді в тому, що великі банки просто не можуть фінансувати малий бізнес? Не відчувають специфіки?
Шпек. - До чого тут розмір банку? Казати потрібно про існуючу в країні правову і судову систему. Якщо вона дозволяє бізнесу не повертати грошей банкам, то ніхто не звертатиме уваги на те, великий він чи ні.
Віленський. - Якщо у великому банку оцінити ризики кожного проекту найчастіше складно, то в невеличкому - цілком можливо.
Пушкарьов. - Давайте краще подивимося на структуру проблемної заборгованості комбанків. Основні проблеми позичальників, які не можуть платити, викристалізувалися в січні-лютому. Із березня пішли ті, хто вже не хоче платити, - і в основному це малий і середній бізнес. Ці суб’єкти почуваються зовсім безкарними через недосконалість судової системи, а також через те, що у банків до них просто не доходять руки. Колекторів заборонили, вилучення нерухомості заборонили. Яким чином банку забезпечувати свої права?
Шпек. - Українські юристи придумали новий продукт - банкрутство малого бізнесу. У Києві уже висить реклама послуги: проводиш процедуру - і ти нічого не винен банку.
Лавренчук. - У вирішенні цієї проблеми я насамперед бачу завдання не НБУ, а уряду, котрий мусить провести судову реформу і дати можливість кредиторам нормально захищати свої права. Інакше домогтися від банків довгострокових інвестицій в економіку буде неможливо. Так само держава має взяти на себе завдання підтримки малого бізнесу, із цим я згоден.
Хто допливе?
- Даруйте, але судова система так само дозволила банкам понад шість місяців прикриватися незаконним мораторієм на дострокове вилучення вкладів!
Тимонькін. - Але ж це просто злочинна норма закону - дозволяти дострокове розірвання. Якщо 20% вкладників забирають свої гроші, то банківська система лягає. І решта 80% вкладників пошиваються в дурні. Це правильно? Ні! Тому мораторій більше захищав інтереси вкладників, аніж банків.
У законі про Нацбанк є стаття, яка дозволяє НБУ забороняти операції, що становлять загрозу для банківської системи. От і треба було нею скористатися, а не робити мораторій через голову...
І буквально кілька слів по суті поставлених на самісінькому початку дискусії запитань. На мій погляд, найстрашніший удар цунамі вже відбувся, тепер іде підрахунок збитків і спроби вгадати, хто ж допливе до порту. Я впевнений, що допливуть і великі, і малі банки, бо коли згадувати кризу в РФ зразка 1998 року, то тоді першими потонули найбільш "просунуті" банки з форвардними контрактами та ОВДП. А от класичні фінустанови розпростали плечі і продовжили роботу.
Тому треба дивитися не на те, великий банк чи малий, а на те, чи здатен він залишитися в бізнесі. Примусова консолідація невеличких установ у нашій країні неможлива. Щойно у нас починають говорити про те, які банки не мають права на життя, відразу починаються спроби когось силою кудись запхнути.
Тепер про курс. Зараз він більш-менш стабілізувався на рівні 7,5-8 грн./дол., що дає змогу утримувати сальдо торговельного балансу близько нуля. Я підтримую НБУ в його небажанні підживлювати банки гривнею в умовах, коли населення гарячково бігало і скуповувало валюту. Поки що таку політику можна продовжувати, однак не захоплюватися нею, щоб не посадити економіку зовсім уже на голодний пайок.
Кредити. Основні проблеми з кредитним портфелем уже проявилися. Масових неплатежів нема. Хоч як парадоксально, валютні кредити зараз обслуговують навіть краще, ніж гривневі.
Загальна економічна ситуація. Коли відбувся такий сильний спад, не треба аналізувати цифри рік до року. Потрібно дивитися на картину місяць до місяця, тоді сьогоднішня ситуація не виглядає так погано. Промисловість зростає, ми повільно виповзаємо з ями. Хоча зрозуміло, що виповзуть не всі.
Пушкарьов. - Я сказав би, що, падаючи в яму, ми зачепилися під час польоту за гілку…
Тимонькін. - Це як подивитися! Гадаю, що наступного року ми вже так-сяк із цієї ями виберемося.
А треба починати думати про новий фінансовий порядок. Для розвитку потрібен ресурс, насамперед фінансовий. Щоб не наступати двічі на граблі, необхідно змінювати правила гри. Прибрати валютні ризики з клієнтів можна забороною валютного кредитування. З банків - створивши з допомогою НБУ механізм їх хеджування. Залучену із зовнішніх ринків валюту банки повинні мати можливість продати НБУ з правом зворотного викупу (операція своп), за курсом, що близький до курсу продажу, в момент, коли ці гроші необхідно повертати. НБУ не враховує цих коштів у складі золотовалютних резервів. Це дасть змогу захиститися від помилкових курсових рішень (зміцнення гривні), коли зростання золотовалютних резервів забезпечується фінансовим обліком, а по торговельному балансу ми маємо значний дефіцит. Для інвесторів і кредиторів з’являється захист від валютних ризиків, для банків - джерело гривні для кредитування.
- Послухавши сьогоднішню дискусію, ми робимо висновок, що банківська система покинута на саму себе і не в змозі домогтися нормальних правил роботи. Запитання до всіх присутніх - ви маєте намір об’єднувати зусилля?
Пушкарьов. - Проблема українських банків у тому, що чотири роки тому вони втратили сильне лобі у Верховній Раді. Це лобі могло на своєму рівні вирішувати всі питання в НБУ і впливати на формування його політики. Коли я працював у НБУ, першої приймальні практично не залишали Черновецький, Шпиг, інші депутати, котрі лобіювали інтереси банків. У нинішньому скликанні Ради такого лобі немає. А один у полі не воїн.
Зате в парламенті є сила-силенна людей, котрі будь-якими популістськими заходами хочуть залучити електорат. Окрім того, на Грушевського дуже багато банківських боржників, які банально не хочуть платити за рахунками. Тому ми й отримуємо закони, що забороняють колекторів, вилучення нерухомості тощо. За відсутності лобі у банків лише одна надія - на НБУ, що може протягнути руку допомоги, а може стукнути каблуком по лобі. Мабуть, усі сподіваються на руку, а руки того, хто дає, не кусають.
Щоб зрозуміти стан регулятора, потрібно опинитися на його місці. Той колосальний тиск, який чинять на НБУ з усіх боків, накладає свій відбиток. Але при всьому цьому на Інститутській усе ж дотримуються медичного постулату "не зашкодь". Із початку кризи Нацбанк дійсно дуже багато потрібного не зробив, але при цьому він і багато непотрібного не зробив. Тобто зберіг стабільність у системі. Хто зміг виплисти в такій системі - виплив, хто не зміг - потонув. Криза в перекладі з грецької - це суд. Ті, хто цього суду не витримав, розплатилися за свої помилки в бізнесі.
Проблема Нацбанку зараз у виконавцях середнього рівня, котрі "заточені" під роботу в держорганах і чудово розуміють, що наступного року відбудуться серйозні зміни в керівництві НБУ. Тому ніхто не хоче брати на себе відповідальності за якісь дозвільні рішення. Зате забороняють із задоволенням.
- Отже, банківська спільнота добре розуміє ризики та проблеми, що стоять перед системою. Є досить чітке бачення і щодо найважливіших оперативних заходів. Проте коли мова заходить про більш стратегічні зміни, які мають відбутися після січня 2010-го, то поки що розуміння й одностайності нема. І в цьому може полягати серйозна проблема. Якщо банки на той час не розроблять і не запропонують новій влади своїх рішень, чиновники їх не придумають. А Нацбанк справді з високою ймовірністю стане жертвою політичного поділу.
Пушкарьов. - А ви замислювалися, чому практично всі вами запрошені сьогодні прийшли? Кожен хоче поділитися тим, що наболіло, із суспільством. Але оскільки наша дискусія стосувалася занадто загальних тем, то кожен із присутніх вибирав найактуальнішу, на його погляд, проблему.
- Що ж, коли є сенс зробити такі наші зустрічі регулярними і на кожній обговорювати вужчу тему, але поглиблено, - ми тільки за.
Юрій Сколотяний, Олександр Дубинський, Наталія Яценко
За матеріалами:
Дзеркало Тижня
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl+Enter , щоб повідомити про це.

Поділитися новиною

Підпишіться на нас